Нізамі Гянджеві – великого азербайджанського поета і філософа з упевненістю можна назвати геніальною особистістю, що відкрила нову сторінку в історії художнього слова та філософської думки людства.

Життєве кредо великого Нізамі, девіз його творчості – «Велич слів і благородство справ». Усією своєю діяльністю він стверджував силу і благородство людського духу як єдину непохитну основу моральності. Поет ставився до духовного світу людини, як до безцінного дару. Він возвеличив людську душу і оспівав її духовну красу.

Минулого року виповнилось 880 років від дня народження цього видатного майстра слова і думки, який закликав людей до самовдосконалення і прищепив їм високі моральні якості. У зв'язку з цією пам’ятною датою було 2021 рік в Азербайджанській Республіці був проголошений «Роком Нізамі Гянджеві» – що стало знаменною подією в культурному житті країни.

Ювілеї Нізамі Гянджеві завжди урочисто відзначалися в Азербайджані. І минулого року відбулося багато різноманітних заходів, присвячених цій пам'ятній даті.

* * *

Знаменно, що цього ж (2021) року виповнилося 150 років від дня народження видатного українського сходознавця і славіста, яскравого представника української літератури, дослідника історії тюркомовних народів та української діалектології, великого вченого зі світовим ім’ям, письменника і перекладача Агатангела Юхимовича Кримського, чия творча та наукова спадщина є унікальним явищем у світовому сходознавстві. Варто відзначити, що саме він повернув Азербайджану великого Нізамі, якого довгі століття в науковому світі вважали іранським поетом. Унікальне володіння багатьма мовами дозволило великому вченому науково довести, що Ільяс Юсіф огли шейх Нізамі народився в Гяндже і є азербайджанцем.

Ця праця вченого мала особливе значення у сфері наукового вивчення та популяризації творчої спадщини Нізамі Гянджеві не тільки в Азербайджані, але й у багатьох країнах Близького Сходу, Середньої Азії та Західної Європи.

Агатангел Юхимович Кримський (Aqatangel Efim Qirimli – кримськотат.) народився 15 січня 1871 року у місті Володимирі Волинської губернії, у сім’ї вчителя історії та географії.

Предки Агатангела Юхимовича – вихідці з Криму – з кримських татар. На це вказує і прізвище вченого. У родині Кримських дивно сплелось різне етнічне коріння. Мати вченого була польсько-литовського походження. За словами Кримського, його батько – «білорус за походженням, мати – полька». Але, маючи кримськотатарське коріння, сам учений ідентифікував себе кримським татарином.

Агатангел учився у Другій Київській гімназії. Середню освіту майбутній учений отримав у Київській колегії Павла Галагана (1885-1889), де особлива увага приділялася вивченню східних мов. Тут він засвоїть такі мови, як турецька, італійська, грецька, латинь і санскрит, а коли перейнявся ідеалами української культури, вирішив присвятити себе вивченню минулого України.

Уже в юному віці в обдарованого гімназиста прокинувся величезний потяг до східних мов і культури народів Сходу.

Прагнення реалізувати свій науковий потенціал і глибокий інтерес до вивчення східних мов привели обдарованого юнака в один з кращих навчальних закладів – Лазаревський інститут східних мов (ЛІСМ), де він у 1889-1892 рр. пройшов повний курс навчання. Після навчання у ЛІСМ йому запропонували роботу на кафедрі арабської філології для підготовки до професорського звання. У 1892-1896 рр. А. Кримський завершує курс навчання на слов’янському відділенні історико-філологічного факультету університету. Серед викладачів, які надали всебічну підтримку молодому студентові та сформували його наукові погляди, треба відзначити двох учених: Ф.Ю. Корша та В.Ф. Міллера.

У 1896 р. А. Кримський успішно склав магістерські іспити із слов’янської філології в Санкт-Петербурзькому університеті.

За час навчання А. Кримський досконало засвоїв ряд східних і західноєвропейських мов. А в 1896 році, з метою поглибленого вивчення арабської мови та сходознавства, на два роки їде до Сирії – Лівану.

Після повернення вчений починає працювати в Лазаревському інституті. Він викладає історію семітських мов, керує практичними вправами щодо перекладів з російської та арабської мов, читає лекції з історії, арабської літератури, викладає арабську літературу, займається вивченням Корану, проблемами перекладу арабською мовою філософсько-літературних текстів.

У 1900 р. А. Кримський стає професором, а наступного року молодому вченому доручають   очолити   кафедру   арабської   словесності.   До   1918 р. А. Кримський був професором кафедри арабської літератури та історії мусульманського Сходу Лазаревського інституту.

Впродовж 1900-1918 рр. А. Кримський бере участь у діяльності Східної комісії, створеної московським археологічним товариством.

Варто відзначити, що в цей період комісія за активною участю вченого виявляє особливий інтерес до мусульманського світу.

Незважаючи на ідеальні умови для подальшого творчого розвитку в Москві, у 1918 р. він, згідно з особистими принциповими переконаннями, переїжджає до Києва. І з 1918 р. діяльність ученого безпосередньо пов’язана з Академією Наук України.

А.Ю. Кримський став одним із перших академіків Української академії наук (УАН), першим її вченим секретарем. На цій посаді А.Ю. Кримський трудиться з 1919 по 1929 рр.

Він став надійним помічником голови президії УАН академіка Володимира Вернадського, одночасно очоливши історико-філологічний відділ УАН та беручи також активну участь у громадському житті України.

З 1926 р. А.Ю. Кримський є членом Правління Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців, професором кафедри україністики та східної історії Київського українського університету, керує Інститутом української наукової мови. За ініціативою вченого в Києві, Харкові та Одесі була створена Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства.

У кінці 20-х років А.Ю. Кримський з клеймом «націоналіста» потрапив під політичну обструкцію і був усунений від участі в науковому житті.

Злам у долі вченого настав у кінці 30-х років, коли його громадські заслуги були оцінені належним чином. Після довгої вимушеної перерви він бере участь у науковій сесії у Львові та виголошує промову на могилі друга своєї юності – поета, вченого та публіциста Івана Франка.

У 1940 р. академік А.Ю. Кримський за свою активну наукову діяльність був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, у цьому ж році йому було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки України, а в 1941 р. в Києві був урочисто відзначений 70-річний ювілей видатного ученого.

Однак 20 липня 1941 року він звинувачений у націоналізмі та участі в роботі Української націоналістичної партії. Учений був арештований і засланий у Казахстан.

24 січня 1942 р. видатний учений, історик-тюрколог, славіст, ісламознавець, іраніст, філателіст, перекладач, письменник, що знає щонайменше 61 мову, помер в кустанайській тюремній лікарні.

Ще протягом довгих років в авторських книгах, словниках і наукових працях цензура ретельно стирала ім’я А.Ю. Кримського.

Більше   50-ти   років  сім’я   Агатангела  Кримського  не   мала  жодної інформації про його долю.

Справа проти А.Ю. Кримського була закрита тільки в 1957 р., а повністю його реабілітували лише в 1960 р.

* * *

Як уже відзначалося вище, академік А.Ю. Кримський ідентифікував себе кримським татарином.

Не будучи за кров’ю українцем, він присвятив своє життя і свою багатогранну творчість українській науці та культурі.

Прекрасно володіючи мелодійною українською мовою, видатний учений залишив чудові зразки прози та поезії, увійшовши в історію української літератури як її вірний лицар.

Варто зауважити, що сходознавчі праці академіка А.Ю. Кримського перекладні багатьма мовами світу та отримали міжнародне визнання.

Наукова спадщина вченого вражає своїм багатогранним діапазоном: сфера його інтересів охоплює історію та філологію Близького та Середнього Сходу, тобто арабістику, іраністику, ісламознавство, семітологію і тюркологію. Багато його фундаментальних робіт (загалом їх кількість сягає 879) написані та видані українською мовою.

Чимало видатних діячів літератури   та   культури   характеризують А.Ю. Кримського як унікальне явище в літературі та науці.

Високу оцінку його науковому спадку дали видатні науковці: академіки Е. Бертельс, І. Крачковський, професор В. Бартольд та інші відомі вчені сходознавці.

Академік А.Ю. Кримський був першим ученим, який опублікував оригінальні дослідження з історії Кавказької Албанії, азербайджанських міст Шекі і Габала та відкрив деякі невідомі сторінки історії Північного Азербайджану II-X ст.

Важливо пам’ятати, що йдеться про винятково обдаровану і різносторонню особистість. Окрім багатогранної наукової діяльності, Агатангел Юхимович також був талановитим белетристом.

Його перший художній твір «Єврей-візник» був виданий у 1890 році. Майже одночасно стали з’являтися публікації вченого на східні теми та сюжети.

Уже в перших своїх роботах («Нарис розвитку суфізму» (1895), «Шахнаме, або іранська Книга царів» (1896), «Мусульманство і його майбутнє» (1899)) молодий учений показав себе ерудованим та надзвичайно точним, детальним дослідником.

Яскравим прикладом його аналітичного таланту є те, що у 1896 році Вчена рада ЛІСМ, заслухавши доповідь академіка Ф. Корша про роботу А. Кримського

«Переклад та тлумачення трактату Аль-Фарабі. Основні питання філософії», запропонувала йому підготуватися до професури з арабської словесності. Для поглиблення знань він був відряджений до Сирії та Лівану, де два роки продовжував працювати в книгосховищах. Результати своїх досліджень публікував в арабських наукових журналах.

Його невичерпний інтерес до Сходу сприяв тому, що в 1898 році А.Ю. Кримський успішно здав магістерські іспити на східному факультеті Петербурзького університету, захистив дисертацію, у якій представив дослідницький матеріал з арабського фольклору.

Однією з найважливіших сторінок у творчій біографії А.Ю. Кримського була його науково-педагогічна діяльність. Академік ставився до неї з максимальною відповідальністю.

Так, відомий сходознавець П. Густерін у своїй статті, присвяченій пам’яті Агатангела Кримського, відзначає: «Характерною рисою А.Ю. Кримського була його велика наукова щедрість: він надавав вільний доступ своїм учням до власних матеріалів, виступаючи лише в ролі – частіше співавтора, редактора. Він залучав студентів до перекладів серйозних досліджень, прищеплював смак до різностороннього дослідження будь-яких явищ історії та літератури».

Серед його студентів, які стали у подальшому великими сходознавцями, можна   назвати    Х. Баранова,    В. Гордлевського,    А. Гостера,    Б. Міллера, С. Осдер’єва, Г. Чиркова та ін.

Класик української літератури Іван Франко бачив у А.Ю. Кримському письменника яскравої індивідуальності, «гаряче відданого пошукам правди».

Так, серія «Праці зі сходознавства», видана Лазаревським інститутом, набула великого значення завдяки численним роботам видатного вченого.

Ним були підготовлені та видані навчальні посібники: «Лекції з історії Ірану: «Арзакіди, сасаніди та завоювання Ірану арабами» (1900), «Іслам, його виникнення та стародавній період його історії. Посібник до лекцій» (1900),

«Лекції з історії семітських мов» (1901-1903), «Лекції з Корану: Сури стародавнього періоду» (1902).

Треба зазначити, що А. Кримський створив ряд кардинально нових навчальних посібників з близькосхідних мов, літератури та історії.

Однією з найбільших заслуг А. Кримського є те, що, завдяки його старанням, на початку ХХ століття у Східній Європі почала складатися своя школа арабістики, яка сприяла формуванню нового покоління вчених у галузі вітчизняної та світової орієнталістики.

Відомий академік-сходознавець І.Ю. Крачковський, підкреслює саме цей бік наукової спадщини видатного вченого: «… Значну частину свого життя А.Ю. Кримський присвятив викладанню та популяризації. Більшість сходознавчих робіт були написані з метою забезпечення потреб своїх студентів. Ним була створена ціла бібліотека посібників з арабістики, яких раніше не було, а саме: з історії ісламу, огляду семітських мов, історії арабів, історії арабської літератури».

А.Ю. Кримський мав прекрасні організаторські здібностями, що сприяло розвитку його творчої діяльності.

Так, впродовж 1900-1918 років учений брав активну участь у роботі Східної Комісії, створеної археологічним товариством, у склад якої увійшли кращі сходознавці Східної Європи.

Робота в комісії сприяла тому, що вчений набув навиків самостійної наукової діяльності. А.Ю. Кримський був автором і редактором праць Комісії, виданих під назвою «Стародавності східні».

Саме в цей період своєї творчості А.Ю. Кримський вступив у нову епоху – «епоху східної творчості».

Один із важливих напрямів діяльності А.Ю. Кримського пов’язаний з перекладами. На початку 20-х років минулого століття саме він стає засновником школи художнього перекладу східної поезії не тільки в Україні, але й у Європі.

Так, у 1891 і 1892 рр. він публікує кілька перекладів українською мовою казок із циклу «1001 ніч».

Великим творчим і філософським успіхом ученого є те, що він переклав священну книгу мусульман – «Коран».

А.Ю. Кримський перекладав різними мовами твори багатьох східних поетів. Завдяки йому український читач пізнав поезії Хафіза, Омара Хайяма, Рудакі, Сааді, Фірдоусі, Навоі, прочитав тексти з Корану, вірші Нізамі Гянджеві, зокрема «1001 ніч», «Хамсе» та ін.

Він також переклав твори відомих арабських і тюркських письменників та подарував українським читачам твори стародавньої та новітньої класичної світової літератури. Він відкрив українському читачеві Дж. Байрона, Г. Гейне, Е. Ростана, та багатьох інших письменників світу.

Сходознавчі праці самого академіка А.Ю. Кримського були перекладені багатьма мовами світу та отримали міжнародне визнання.

Вірний ідеалам молодості, учений присвятив свої наукові дослідження історії української мови, причому ще до свого переїзду до Києва. «…ще у Москві А.Ю. Кримський був тісно пов’язаний з діячами української культури та літератури, писав художні твори, займався перекладами українською мовою».

Він був прекрасним журналістом і літератором. Так, з 1890 року в різних західноукраїнських періодичних виданнях з’явилися його статті, розповіді, переклади українською мовою віршів і прози письменників Сходу. Він автор популярного на той час роману «Андрій Лаговський» (1905).

Великий український поет Іван Франко високо цінував літературну діяльність Агатангела Юхимовича, назвавши його «високоталановитим поетом, дуже оригінальним прозаїком». А.Ю. Кримський перекладав з української турецькою мову вірші Тараса Шевченка.

Збірка невеликих прозових творів вченого вийшла у Києві в 1919 році. І.Ю. Крачковський так писав про нього: «…З переїздом…

А.Ю. Кримського у Київ сходознавство знайшло собі на якийсь час значне місце у виданнях Української Академії наук…».

Так низка його досліджень побачила друк українською мовою: «Історія Персії та її письменства» (1923), «Хафіс і ого піснi» (1924), «Історія Туреччини» (1924), «Перський театр» (1925), «Історія Туреччини та її письменства» (1927), «Тюрки, їх мова та література» (1930).

Одним із напрямків наукової діяльності академіка А.Ю. Кримського було дослідження проблеми різносторонніх культурно-історичних зв’язків народів Близького і Середнього Сходу.

Далі зазначимо, що в майбутньому в Лівані (1896-1898) молодий учений написав брошуру «Мусульманство і його майбутнє», де порушив проблему культурного відродження мусульманських народів, яке розглядалося ним як взаємодія сучасної культури Заходу і середньовічної культури Сходу.

У 30-і роки, продовжуючи свої дослідження в цьому напрямку, академік А.Ю. Кримський пише чудове дослідження «Історія нової арабської літератури» за матеріалами, зібраними ще в Лівані.

У   своїй   статті,    присвяченій    100-річчю    від    дня    народження А.Ю. Кримського,    доктор    філологічних    наук    І.М. Смолянська    пише:

«…А.Ю. Кримський провів величезну дослідницьку роботу, яка, з одного боку, продовжила європейські дослідження культурних національних взаємодій між країнами, а з іншого, затвердила традиційні для академічної орієнталістики дисципліни: історію нових літератур, сучасних історичних явищ і фольклору…».

* * *

Ідея створення фундаментальної монографії «Нізамі і його сучасники», присвяченої творчості геніального азербайджанського поета і філософа Нізамі Гянджеві в академіка А.Ю. Кримського з’явилася в 1939 р.

У цей ювілейний час Комітет оголосив конкурс на кращу науково- дослідницьку роботу про творчість великого поета і надіслав Агатангелові Кримському персональне запрошення для участі в ньому.

Треба зазначити, що А.Ю. Кримський звертався до вивчення спадщини Нізамі ще в XIX ст. Так, у 1912 році в статті вченого «Історія Персії, її літератури та дервішської літератури», великому Нізамі була присвячена спеціальна глава. У ній був представлений авторський переклад фрагмента з поеми «Сім красунь» – «Розповідь індійської царівни».

Фундаментальне дослідження прогресивних поглядів великого азербайджанського поета і мислителя вимагало від ученого-дослідника не тільки детального вивчення творчості Нізамі Гянджеві, життєвої позиції героїв його творів, а й глибоких знань іраністики, арабістики, тюркології, кавказознавства.

А.Ю. Кримський глибоко і серйозно цікавився історією, культурою та літературою азербайджанського народу. Це і сприяло йому успішно здійснити таку складну роботу. Він удосконалювався у знанні азербайджанської мови, детально вивчав побут Закавказзя, знайомився з працями азербайджанських класиків. Результатами його творчої діяльності в цей період стали такі цінні дослідження, як «Азербайджанська мова», «Нізамі, замітки про життя і творчість», «Історія Закавказзя: Албанські букви» та ін.

Хочеться донести до читачів такий цікавий факт. 1939 року, напередодні ювілею геніального азербайджанського поета, в українській газеті була опублікована стаття видатних представників азербайджанської літератури – Расула Рзи і Мікаіля Рафілі «Нізамі Гянджеві», яка привернула увагу всієї літературної громадськості країни до особистості одного з найгеніальніших майстрів поезії.

У цей період з’явилася плеяда блискучих майстрів поетичного слова. У Грузії – Шота Руставелі; в Ширвані – Месхеті Ханум, Фелікі Ширвані, Ізеддін Ширвані, Абуль-Ула Гянджелі, Муджі Реддін Белоканли і, нарешті, найбільші поети свого часу – Хагані Ширванлі та Нізамі Гянджелі, які відкрили «золоте століття» культури азербайджанського народу.

Нізамі – це літературний псевдонім поета. А взагалі, Ільяс Юсіф огли шейх Нізамі народився в 1141році в місті Гянджа, звідки і походить його літературний псевдонім – Гянджеві, тобто Гянджинський.

І ще дещо хочеться сказати шановним читачам. На основі шедевру творчого спадку Нізамі, поеми «Сім красунь», автори статті встановлюють тісний зв’язок його поезії з народною творчістю Азербайджану. Це дає підставу віднести поему до ряду кращих зразків світової поезії. Далі автори зазначають:

«У цій поемі, як і у всіх своїх інших творах, Нізамі охоплює життя багатьох народів, найосвіченіших людей свого часу. Романтичні описи стародавньої Русі, далекої Індії, античної Греції хоча і мають іноді фантастичний характер, говорять у той же час і про широкий світогляд поета, про його глибокий інтерес до життя інших країн та народів».

Я хотів би, щоб шановні читачі за можливості ознайомились із цим літературним шедевром корифея азербайджанської літератури.

Монографією «Нізамі і його сучасники», яка виявилася лебединою піснею А.Ю. Кримського, учений хотів зустріти у 1941 р. 800-річний ювілей великого азербайджанського поета. оскільки видання монографії планувалося на цей ювілейний рік.

Робота над монографією велась за домовленістю з Азербайджанським філіалом Академії наук.

А.Ю. Кримський до роботи над монографією ставився з особливою увагою. Про це яскраво свідчить телеграма, отримана від тодішнього директора Інституту літератури і мови Аз ФАН, дійсного члена АН і віце-президента – М.А. Дадашзаде (1904-1978).

У телеграмі, датованій 14 січня 1941 р., зазначалося: «… ювілей Нізамі наближається, ваша робота занадто затримується. Переконливо прошу терміново надіслати роботу». Пізніше автором була надіслана й частина роботи, що залишилася.

В архіві А.Ю. Кримського зберігаються окремі сторінки, присвячені життю і діяльності Нізамі. Імовірно, що це перший варіант нарису про великого поета.

Свою роботу вчений пересилав в Баку з Києва частинами, про що свідчить його переписка з академіком М.А. Дадашзаде. Можливо, нарис про Нізамі було втрачено при пересилці. Можливий і інший варіант: початок війни завадив ученому завершити і остаточно доопрацювати останній розділ праці. На окремих сторінках монографії науковець подає огляди політичного та духовного життя Азербайджану та Ірану XII ст.

Рукопис «Нізамі і його сучасники» завершувався особливою главою про життя і творчість великого поета (кінець I глави, кінець 2 глави).

На жаль, в останньому виданні нарису, присвяченого Нізамі, немає. Це було виявлено під час підготовки статті до друку. Ця частина фундаментального філологічного дослідження була втрачена безповоротно.

Вона так і залишилася у рукописному варіанті. Таким чином видатна праця вченого-енциклопедиста була фактично забута. Єдиний машинописний екземпляр, виконаний самим автором, тривалий час зберігався в Інституті літератури ім. Нізамі.

І лише 1947 року монографія була представлена в ювілейній збірці

«Нізамі». Щоправда, з’явився лише перший розділ монографії,на жаль, з низкою скорочень і грубими друкарськими помилками, не характерними для праць ученого, який завжди прискіпливо й детально вивіряв свої роботи.

* * *

Для глибшого ознайомлення з творчою спадщиною видатного українського вченого, яка була закрита для широкого кола читачів до 1960 року, мені довелося виявити наполегливість, необхідну для пошуку багатьох бібліографічних та архівних документів.

З того, що ще залишилося доступним для широкої читацької аудиторії, можна лише схематично простежити шлях видатного вченого та шанобливо схилити голову перед колосальним внеском, який він зробив до українського сходознавства та основ сучасної україністики.

А.Ю. Кримський, який чудово знав усі тонкощі української мови, вільно володів більш, ніж 60-десятьма мовами Сходу, Середньої Азії, Кавказу, Західної Європи, успішно перекладав ними свої твори та дослідження.

Для спілкування з читачами вчений використовував різні псевдоніми: Агатангел Хванько, Хванько Кримський, Івхімович, Панько Рогач, Мірза- Джафар та ін.

Підготовку рукопису А.Ю. Кримського до друку було розпочато у 70-ті роки минулого століття (1968), з ініціативи відділу текстології, яким керував член-кореспондент АН Азербайджану – А. Мірахмедов. Однак видання праці А.Ю. Кримського з незалежних від Інституту літератури причин знову затяглося.

Роки йшли, і редакторські правки також втрачали актуальність і не відповідали сучасним вимогам.

В останні роки за кордоном у науково-історичному світі з’явилося чимало цікавих робіт, переважно з історії народів Сходу. Це, у свою чергу, вимагало порівняння роботи А.Ю. Кримського з останніми публікаціями вчених.

* * *

Ініціаторами видання праці А.Ю. Кримського стали видатні азербайджанські дослідники: ученому зі світовим ім'ям, відомий сходознавець, патріарх азербайджанського сходознавства, академік Зія Муса огли Буніятов та доктор філологічних наук Газанфар Юсіф огли Алієв

– співробітник інституту сходознавства. Вони були редакторами цієї монографії та блискуче виконали зі свою історичну місію.

Доречно тут навести уривок із спогадів доктора історичних наук Луганського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, професора В.М. Бейліса: «…Як громадянин дружньої Азербайджанові України, не можу не згадати про ту увагу та повагу, з якою Зія Мусаєвич ставився до діяльності та наукової спадщини видатних українських сходознавців – академіка Агатангела Юхимовича Кримського та професора Андрія Ковалевського. На все життя зберігся в моїй пам'яті морозний вечір 15 лютого 1965 року, коли в Харківському університеті відзначався 70-річний ювілей О.П. Ковалевського. Зія Мусаєвич, незважаючи на час, необхідний для подорожі, та велику відстань, приїхав до Харкова та на урочистому ювілейному засіданні привітав ювіляра від імені азербайджанських сходознавців та додав до офіційного тексту проникливі слова, що характеризують його ставлення до ювіляра та його вчителя А.Ю. Кримського. А в 1981 році Зія Мусаєвич та його колега Г.Ю. Алієв завершили підготовку до видання книги А.Ю. Кримського

«Нізамі та його сучасники», яка 40 років залишалася в рукописі. У бесіді з автором цих рядків український академік О.І. Пріцак назвав «науковим подвигом» підготовку до видання фундаментальної праці А.Ю. Кримського

«Історія нової арабської літератури», проведену відомим арабістом Анасом Бакієвичем Халідовим.   Мені   здається,підго   про   Нізамі,   яку   здійснили З.М. Буніятов і Г.Ю. Алієв , гідно продовжують починання А.Б. Халідова з опублікування наукової спадщини А.Ю. Кримського.»

Працю академіка А.Ю. Кримського «Нізамі та її сучасники» громадськість побачила 1981 року. ЇЇ видання підготував Інститут літератури ім.. Нізамі АН Азербайджану.

Цінність пропонованої читачеві монографії А.Ю. Кримського полягає в тому, що в ній міститься глибока, заснована винятково на першоджерелах, історія певної культурно-літературної спільноти.

Передмову до монографії написав редактор Газанфар Алієв. Вона називається «Академік А.Ю. Кримський і його твір «Нізамі та його сучасники». Автор передмови, надихнувшись чудовою працею видатного українського вченого, так характеризує безсмертну спадщину Нізамі: «… Він своєю особистістю, своїм життям і творчістю особливого романтичного спрямування вкотре підтверджує спостереження великого Гете, що тільки характер формується в боротьбі, а талант зріє в тиші. Це був шейх Нізамі».

Г. Алієв високо оцінює А.Ю. Кримського як людину виняткової обдарованості та видатного українського поета і прозаїка: «… Знання багатьох мов, глибока поінформованість у найширших галузях історії, культури, релігії народів Сходу, численні праці зі славістики ще до 2017 року поставили А.Ю. Кримського у перші ряди енциклопедичних умів…».

Варто зазначити, що основне завдання монографії «Нізамі та його сучасники» - показати читачам найяскравіші історико-літературні факти, які є цінним матеріалом для наукових та літературних висновків.

На основі цього Газанфар Алієв робить такі висновки: «Розглядаючи розрізнені історичні та літературні факти в єдності, А.Ю. Кримський, безсумнівно, мав на меті показати історичну закономірність появи азербайджанського поета, що далеко випередив своє століття, так би мовити історичну

детермінованість його високих, гуманістичних ідей, його передового світогляду».

Академіком А.Ю. Кримським було створено понад 1000 наукових праць з різних проблем сходознавства та славістики. В автобіографії, написаній уже на схилі літ, учений писав, що він «щедро платив данину науці та поезії».

Праці видатного вченого сходознавця дійсно були для свого часу вікном у науку. Особливо хочеться взазначити, що академіка А. Кримського надихали праці великого азербайджанського поета та філософа Нізамі Гянджеві, який завжди пам’ятав його неповторний вислів, що був його творчим кредо: «Сила у науці, інакше ніхто не зможе домінувати над ким би там не було».

* * *

Окремо заслуговує і питання національної приналежності Нізамі Гянджеві. Так, ще в 1897 р. думка академіка А.Ю. Кримського про національну приналежність                             великого     Нізамі     повністю     залежала    від     установок західноєвропейської сходознавчої науки, яка відносила великого поета без до літератури Ірану. «Нізамі – найкращий романтичний перський поет», - писав А. Кримський пізніше у невеликому нарисі, який увійшов у його «Історію Персії,

її літератури та дервіської теософії».

У своїй монографії «Нізамі та її сучасники» А.Ю. Кримський однозначно заявляє про національну приналежність геніального азербайджанського поета:

«Треба твердо усвідомити й визнати: азербайджанець Нізамі, звичайно, є рідним азербайджанським поетом, яким Азербайджан може по праву пишатися».

Цей висновок, зроблений академіком А.Ю. Кримським у минулому столітті, і сьогодні є надзвичайно актуальним. Монографія «Нізамі та її сучасники» відкривається главою, названою «Вивчення Нізамі», у якій представлені майже всі роботи, а також відомості про великого поета як на Сході, так і в країнах Європи, починаючи з XII ст. до 1940 року. А.Ю. Кримський визначає Нізамі, передусім, як епічного романтика.

«Для А.Ю. Кримського творчість Нізамі – вершина гуманістичної спрямованості як азербайджанської, так і всієї середньовічної перськомовної поезії», ‒ дійшов висновку Газанфар Алієв.

Червоною ниткою у дослідженні вченого проходить опис та полеміка про панегіричну поезію, яка в епоху Нізамі є хвалебною поезією, що процвітає в державі Атабеків Азербайджану в XII ст. Великий Нізамі був змушений творити в рамках загальноприйнятої літературної течії свого часу.

Незважаючи на те, що монографія була опублікована лише через сорок років після її написання, слід погодитися з думкою автора передмови: «Ця книга як літературна пам'ятка, безсумнівно, одна з найзначніших у всій світовій орієнталістиці праць про великого азербайджанського поета».

* * *

Необхідно зазначити, що азербайджанські вчені завжди вносили свій вклад у популяризацію творчої спадщини великого Нізамі Гянджеві.

І тут особливо хочеться наголосити на ролі автора передмови до монографії – доктора філологічних наук Газанфара Юсифа огли Алієва, азербайджанського вченого, який жив у Москві і написав монументальну працю

«Тематика і сюжети Нізамі в літературі східних народів». Книга побачила світ у видавництві «Східна література». Але, на жаль, ученому не судилося побачити її... 23 квітня 1984   року відомий   сходознавець, азербайджанський учений Г. Алієв помер у віці 54 років.

Проте вчений залишив по собі значну енциклопедичну працю, присвячену 287 поетам, драматургам і літературознавцям, усім, хто мав причетність до творчості геніального азербайджанського поета Нізамі Гянджеві.

Фундаментальне дослідження, присвячене спадщині геніального поета, проведено професором Вагіфом Арзумановим, доктором філологічних наук. Його стаття «Безцінна спадщина вченого», опублікована в журналі «Питання літератури», є дуже цінним і незамінним джерелом для літературознавців та сходознавців, які вивчають орієнталістику.

У статті професора В. Арзуманова, присвяченій фундаментальній монографії А.Ю. Кримського «Нізамі та його сучасники», увага приділяється структурі монографії, глибокому розгляду п’яти її розділів, аналізуються деякі неточності.

Азербайджанські вчені і сьогодні активно ведуть на міжнародних майданчиках полеміку про національну приналежність Нізамі Гянджеві, наводять вагомі наукові докази на користь його національної ідентифікації, прагнуть популяризувати його творчість різними мовами.

Так, директор Інституту сходознавства імені академіка З.М. Буніятова НАНА академік Говхар Бахшалієва успішно виступила на міжнародній конференції в Олександрійській бібліотеці Єгипту. У роботі конференції брали участь відомі вчені світу.

Академік Г. Бахшалієва у своїй доповіді підкреслила етнічну ідентичність Нізамі Гянджеві як азербайджанського тюрка і відзначила велику роль його творчості у розвитку тюркської самосвідомості. У заслуханих на конференції доповідях єгипетські вчені, педагоги та студенти висвітлювали різні аспекти творчості великого поета та мислителя.

Проте усі доповідачі вважали Нізамі Гянджеві «перським поетом» і відносили його творчість до «перської культурної спадщини». У зв’язку з цим академік Г. Бахшалієва внесла свої правки з цього питання, а також зауважила, що слід більш активно та широко висвітлювати досягнення азербайджанського та європейського «нізамознавства» і представляти його світовій громадськості різними мовами.

Заслуговує на схвалення наукова ініціатива академіка НАНА – Наргіз Пашаєвої щодо організації у всесвітньому Оксфордському університеті

Наукового центру Азербайджану та кавказознавства імені Нізамі Гянджеві, а також переклад англійською мовою праці видатного сходознавця Е.Е. Бертельса

«Великий азербайджанський поет Нізамі».

Усвідомлюючи всесвітню цінність творчості геніального поета, деякі азербайджанські та зарубіжні вчені виконали величезну роботу з пропаганди та популяризації його творчої спадщини не тільки в Азербайджані, а й за кордоном. Під           керівництвом    віцепрезидента    Національної    Академії     наук Азербайджану, директора Інституту літератури імені Нізамі Гянджеві академіка Іси Габіббейлі побачило світ видання «Великий Нізамі Гянджеві» англійською, німецькою, турецькою, китайською, польською, грузинською та болгарською

мовами.

* * *

Ряд азербайджанських та зарубіжних дослідницьких центрів змогли об’єднати свої наукові пошуки.

Так, спільна діяльність Інституту імені Шота Руставелі Кембриджського Університету та Інституту літератури ім. Нізамі Гянджеві реалізувалася у виданні «Шота Руставелі та Нізамі Гянджеві» (англійською та грузинською мовами).

У журналі «Kardaş Kalamlar» було видано спеціальний випуск, присвячений 880-річчю великого азербайджанського поета Нізамі Гянджеві (турецькою мовою).

* * *

Хочеться відзначити креативну діяльність літературно-мистецького журналу «Літературний Азербайджан», де була опублікована стаття «Метамова літературознавства Агатангела Кримського», присвячена 150-річчю від дня народження видатного українського вченого-сходознавця. Її автором є Голова правління Українського Фонду, член Національної спілки письменників України Олександр Данилович Бакуменко, який у цей складний час проводить велику роботу, спрямовану на духовне зближення та культурне взаємозбагачення двох

братніх – азербайджанського та українського народів, які мають багатовікові узи дружби та спільність історії.

У своїй статті О. Бакуменко зазначає: «… А. Кримський одним із перших дослідників-сходознавців у світовій літературі відкрив маловідомі факти життя та поетичної творчості геніального азербайджанського поета- мислителя та гуманіста Нізамі Гянджеві.

… Взагалі Агатангел Юхимович захоплювався характерною рисою азербайджанської поетичної школи XII століття, творцем якої був геніальний поет-мислитель Нізамі».

Національним Музеєм історії Азербайджану було видано виставковий бюлетень «Нізамі Гянджеві та Азербайджанська держава Атабеків» (за редакцією академіка Наїлі Велиханлі).

Національна   бібліотека   імені    М.Ф. Ахундзаде    в   рамках   проекту«Познайомимо світ з Азербайджаном» забезпечила розсилку до багатьох національних та університетських бібліотек світу таких книг, як: «Великий азербайджанський поет Нізамі» Є. Бертельса (англійською та арабською мовами); «Роль поеми Нізамі Гянджеві «Іскандернамі» у міжкультурному діалозі» З. Геюшова (грецькою мовою) та ін.

* * *

Я    хочу    сьогодні    обов’язково   згадати    опубліковану   в    журналі «Літературний Азейбарджан» статтю «Азербайджан – країна мультикультуралізму», написану заслуженим журналістом Азербайджану Ельмірою Алієвою – чуйною та доброю людиною, високопрофесійним публіцистом.

У своїй публікації вона познайомила читачів з азербайджанознавцем Валерієм Марченком, зазначивши, що він «…прожив, на жаль, коротке життя. Випускник тюркологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, він з особливим теплом та повагою ставився до азербайджанського народу, не раз бував у Баку…

… Валерій Марченко залишив багату літературну спадщину, зокрема статті про роботи академіка А.Ю. Кримського, у яких розкрито витоки дружби українського   та азербайджанського   народів. Наприклад, у   книзі В. Марченка «Творчість і життя» особливий інтерес викликають статті «А. Кримський як спадкоємець азербайджанської літератури», «Давня азербайджанська література у дослідженнях А.Ю. Кримського».

* * *

Академік А.Ю. Кримський є першим ученим-дослідником історії тюркомовних народів, який зробив значний внесок у висвітлення проблем взаємодії тюркських мов з іншими мовами, дослідив багатовікові та культурні зв’язків між тюркськими народами.

Ім’я Агатангела Юхимовича Кримського надано педагогічному коледжу у місті Володимирі Волинської області (Україна), а також Інституту сходознавства Національної Академії наук України.

За рішенням Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО від 1971 року академік А.Ю. Кримський був внесений до списку найвидатніших діячів людства.

У 2020 році ЮНЕСКО прийняла рішення відзначити 2021 року 150-річчя від дня народження видатного вченого.