148-ма річниця з дня народження академіка Агатангела Кримського

15 січня 2019 року світова громадськість відзначає 148-му річницю з дня народження Агатангела Юхимовича Кримського.

Видатний учений народився у Володимирі; його славетне ім'я з гордістю носить найдавніший педагогічний заклад Волині.

Пропонуємо Вам детальніше дізнатися про нашого талановитого земляка.

(Передрук здійснений за виданням: Цьось В. А, Цьось М. П. Агатангел Кримський – перший вчений секретар Української академії наук // Сучасна наука та освіта Волині : зб. матеріалів наук.-практ. конф. , 22 лист. 2018 р. , м. Володимир-Волинський / упоряд., гол. ред. Б. Є. Жулковський. – Луцьк : Волиньполіграф. – С. 32–34).


Постановка проблеми. Кримський татарин, мовознавець світового рівня А. Кримський 120 років тому писав: «Боротьба Росії на території Сирії та Лівану триватиме, зміниться тільки зброя». Як бачимо, це були пророчі слова.

1970 року на сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО, ім’я українського вченого Агатангела Юхимовича Кримського внесено до переліку видатних діячів світу.

А. Ю. Кримський є постаттю світового масштабу. Існує так званий List of Polyglots (список поліглотів), він вміщує два українських прізвища. Це Костянтин Тищенко та Агатангел Кримський, якого вважають експертом з 34 мов, хоча говорив він понад шістдесятьма мовами.

Неможливо переоцінити вклад академіка Кримського для української науки та нації зокрема. Тому вивчення його праць, поглядів та діяльності є актуальним питанням і сьогодні.

Мета дослідження. Відкрити зовсім невідомого Кримського – видатного організатора науки, будівничого найвищої наукової інституції України протягом першого десятиліття її існування, на долю якого випало прийняти участь у її створенні, а згодом зберігати й розбудовувати.

Результати дослідження. В 1918 році Агатангел Юхимович Кримський був запрошений М. П. Василенком та В. І. Вернадським для створення Української академії наук [3, c. 3].

Засновники мали на меті відроджувати українську культуру, національну свідомість, самоутвердження національної мови. Основною концепцією в організації вищої наукової інституції була незалежність від зовнішніх впливів.

А. Кримський очолив кафедру арабо-іранської філології, з однойменним кабінетом, що був створений на основі унікальної бібліотеки науковця.

Агатангел Юхимович головував разом з Д. І. Багалієм в Гербаістично-археологічній комісії.

Працював над власними монографіями: «Хафіз та його пісні», «Історія та її література», «Історія Туреччини» та багато інших [3, с. 4].

А. Ю. Кримський, бувши ще студентом, писав: «Кожнісіньку вільну од «оффіціальних» занять я присвячував Україні. Перша ознака національности є мова, ею найперше й заклопотався…». Ставши академіком він приділяв велику увагу питанню національного відродження. Вже у 1918 році заснував Комісію живої української мови. Складені під керівництвом та безпосередньої участі Кримського «Найголовніші правила українського правопису» (1921 рік) стали першим офіційним стандартом для всієї України.

Неодмінний секретар прийняв на себе весь тягар науково-організаційної роботи, адже невдовзі після заснування УАН В. І. Вернадський поїхав з України та згодом відмовився від президентства, а наступні президенти не займалися організаційними питаннями.

В роки війни, з її частими змінами влади та економічною нестабільністю, найголовнішими завданнями були зберегти академію й поповнити її склад новими науковими силами.

1919 р. м. Київ захопили більшовики. Академія ледь животіє. Вчені пишуть свої праці на старих афішах розчиненими у воді хімічними олівцями, приміщення не опалюються. Академія постійно замерзає [2].

На початку 20-х років влада більшовиків починає втручатися в академічне життя та реорганізовувати УАН, фактично вчені втрачають права автономії у вирішенні наукових питань. «Незважаючи на весь мій опір, прийнято непрактичний абсурдний спосіб керування Академією. "Спільне зібрання" матиме дуже обмежені права і функції, а його давні права та права господарського правління переходять до Ради Академії» (лист до Д. І. Багалія 20.03.1921 р., Київ) – так пише Кримський до Багалія з приводу зміни Статуту.

Радянська влада апріорі не могла вважати А. Кримського своїм прихильником, адже він категорично відкидав тезу про «спільну колиску трьох братніх народів», відстоюючи гіпотезу щодо самостійності української мови, котра вже у ХІ столітті постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця» [2].

Тим часом професор, викладаючи у Київському університеті, створює потужну школу сходознавства в українській науці, а з 1921 року очолює Інститут української наукової мови. Кримський майже зовсім втратив зір, його очима стає секретар Микола Левченко, пізніше вчений його усиновив.

Наркомос приймає абсурдні кадрові рішення, щоб поставити на чолі ВУАН своїх людей. В 1926 році було засновано кафедру єврейської культури. НКО намітив співробітників кафедри: т. в. о. керівника призначено Н. І. Штіфа, юриста за фахом; на дійсного члена та керівника секції історії – А. І. Слуцького, завідуючого педагогічним технікумом, який не мав навіть вищої освіти, зате був членом КП(б)У та інших осіб без наукової кваліфікації. На що в офіційному листі до Укрнауки, разом з президентом академії В. Липським та віце-президентом С. Єфремовим, Кримський пише «Академія наук визнає величезну вагу дослідничної катедри єврейської культури. Але вважає, що люди, які працюють на цій катедрі і малють підготовлювати майбутніх професорів, повинні задовольняти і науковим вимогам…».

Це була досить смілива критика влади в часи репресій проти інтелігенції. Але це показує прагнення неодмінного секретаря зберегти науковий потенціал Академії.

Надмірно дратувало раду те, що А. Ю. Кримський та й інші старі академіки лишались вірними традиціям громадського, академічного наукового життя, захищаючи діячів науки і культури від політичних переслідувань.

З подачі революційної влади, її ворожого ставлення до інтелігенції, дуже часто арештовували вчених. На захист науковців Кримський розробив такий план порятунку: на засіданні спільного Зібрання відразу сповіщалося про арешт й приймалося рішення клопотати перед владою та урядом про звільнення людини. Писався колективний лист від Академії, який майже завжди приносив позитивний результат [3, с. 26].

В січні 1928 р. в Академії наук працювала так звана «ревізія». Цю комісію описав у своєму щоденнику академік О. Малиновський: «Ревизионная комисия, назначеная НКП, обревизовала не только делопроизводство и хозяйственную часть академии, что она могла и должна была сделать, но и научную деятельность. Это абсурд. Как кто можеть обревизовать научную работу ВУАН, которая по закону и в действительности есть наивысшее научное учреждение в республике?...».

У березні 1928 року в Харкові були зачитані висновки «ревізії». Вони стосувалися і неодмінного секретаря; зокрема, відмічалося, що політичні питання, обговорювані на Спільному зібранні, не завжди мають радянський характер. Кримському дорікнули за зв’язки з іноземними вченими та за клопотання на захист науковців, підданих політичним репресіям.

В травні під тиском влади відбуваються перевибори Президії. Запропонований на посаду неодмінного секретаря О. Корчак -Чепурківський на таємному голосуванні не був обраний, більшість голосів отримав Кримський.

Це свідчить про беззаперечний авторитет вченого. Хоча Агатангел Кримський не був затверджений на посаді, але він фактично протягом 1929-1930 років вирішував внутрішньо академічні питання.

Дуже великим ударом для Кримського був арешт Миколи Левченка. Напевно вперше в житті вчений не знав до кого звернутися. Він врятував десятки колег, а не міг врятувати свого названого сина. У розпачі Агатангел Юхимович пише до В. П. Затонського: «Вчиніть для мене справедливість, дайте змогу докінчити старечі, послідні роки мого життя в плідній науковій праці на користь радянській українській культурі. Треба гадати, що я вже геть-геть доживаю своє життя». Йому ніхто не відповів.

В 1939 році, напередодні четвертого поділу Речі Посполитої і вересневого взяття під захист західноукраїнських земель, А. Кримського було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, і він став академіком-орденоносцем – «за заслуги в галузі філології» [1].

У 1941 році постановою НКВС Кримського оголосили «ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля». Його разом з іншими українськими патріотами заарештовують і відправляють до кустанайської в’язниці в Казахстані. Уже невдовзі він помирає – за однією з версій дослідників, унаслідок жорстоких тортур.

Висновки. Отже, ми можемо стверджувати, що фундаментальна українська наука зародилася разом зі створенням Академії наук України, у витоках якої стояв Агатангел Юхимович Кримський.

У А. Кримського ми повинні вчитися любити українську мову та Україну.

Для подальшого розвитку науки академік лишив у спадок власну бібліотеку, яка налічує більше чотирнадцяти тисяч книг. Він зберіг унікальні приватні фонди наукової літератури інших академіків.

Зараз ми маємо Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського. Володимир-Волинський педагогічний коледж носить славетне ім’я Агатангела Юхимовича Кримського.

Список літератури

1. Гурницький К. Епатажна історична постать А. Кримського [Електронний ресурс] / Казімір Гурницький // "РІО" : Закарпатська народна газета. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rionews.com.ua/mixed/all/n/n1329412275

2. Кононенко О. Хто він – сходознавець, поліглот Агатангел Кримський? [Електронний ресурс] / Ольга Кононенко // Волинська правда. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://pravda.lutsk.ua/хто-він-сходознавець-поліглот-агат.

3. Матвєєва Л. В. А. Ю. Кримський — неодмінний секретар Всеукраїнської Академії наук : Вибране листування. / Л. В. Матвєєва, Е. Г. Циганкова. – Київ : AT "Обереги", 1997. – 172 с.

Переглянути презентацію>>

Всього оцінок: 15

Коментувати

Залишіть свій коментар або запитання і ми обов'язково Вам дамо відповідь