Оголошення

День відкритих дверей буде проведено 30 березня 2018 року. Початок дійства о 12 годині.

Православний богослужбовий спів як засіб музичної терапії школярів

Жулковський Б. Православний богослужбовий спів як засіб музичної терапії школярів / Богдан Жулковський, Марія Омельничук // Початкова школа : Науково-методичний журнал.  – К. : [Міністерство освіти і науки України ; Видавництво "Початкова школа"], 2017. – № 7. – С. 50–53.

http://www.pochatkova-shkola.net/journal.htm

Музикотерапію успішно застосовують у комплексному оздоровленні психічних, неврологічних, респіраторних, гормональних, гастрологічних, кардіоваскулярних захворювань. Науковці і педагоги радять використовувати її на інтерактивних заняттях з музичного мистецтва у початковій школі. Фономатеріалом для цього може слугувати православний богослужбовий спів, який протягом багатьох століть становив собою осердя української музики.

Ключові слова: рецептивна музична терапія, церковний спів.

Музика супроводжує людину протягом усього життя й відіграє в земному бутті принципово важливу роль. Цілющі властивості музичного мистецтва привертали увагу багатьох давніх мудреців; з-поміж них Піфагор, Аристотель, Гіппократ, Авіценна [2]. За допомогою гри на струнному інструменті псалтирі біблійний пророк Давид вилікував депресію («дух зла») у царя Саула. Отці Церкви Василій Великий, Іоанн Златоуст, Амвросій Медіоланський, Григорій Двоєслов неодноразово свідчили про велику користь музики для душі.

Античні філософи, на основі психологічного і терапевтичного впливу музики на людину, розробили ряд понять, серед яких «етос», «катарсис», «калокагатія», «гармонія», «мімезис». Платон у праці «Закони» визначив фундаментальну роль музичного виховання у сфері державної політики: «Кожна людина, доросла або дитина, вільна або раб, чоловік або жінка, – загалом по всій державі люди повинні безупинно співати пісні, що зачаровують, аби, співаючи, отримувати насолоду і ненаситну пристрасть до співів» [4, с. 324].

Стародавні єгиптяни (а пізніше й деякі інші східні народи) помітили, що в основі всесвіту лежить універсальний музичний закон. Це вчення вдосконалили античні греки, розробивши за допомогою математичних розрахунків теорію космічного резонансу. Середньовічний схоласт Боецій розділив музику на три види – «mundana» («гармонія сфер»), «humana» (вокальна) та «instrumentalis». Китайська доктрина про пентатоніку (лад із п’яти звуків) заснована на ідеї п’ятьох першоелементів всесвіту: води, вогню, дерева, металу, землі.

Старозавітна оповідь про створення світу демонструє гармонічну впорядкованість усього сущого, відтворює досконалість, довершеність. Поняття «космос», на думку східнохристиянських отців, віддзеркалює Божий Промисел. Воно протиставляється терміну «хаос», що характеризує дисгармонію, руйнацію, і є справою рук диявола. Всесвіт був настроєний «Божественним камертоном» на особливий «лад», в якому кожна жива істота виконувала свій «звук». Виняткова роль у цьому «акорді» належала людині – «вінцю творіння».

Бог-Тройця створив людину як свій образ і подобу, наділивши її трискладовою будовою (дух, душа, тіло), троїчністю душі (розумна, логосна, духовна) і потрійним пізнанням (розум, мислення, почуття). Християнські апологети Феодорит Кірський і Фотій Константинопольський вбачають подобу Божу в людині у можливості творити, наслідуючи свого Творця. А святитель Фесалонікійський Григорій Палама додав, що людина, подібно Богові, творить «з нічого»; її креативна діяльність є кенозисом, жертвою та самовиснаженням.

Згідно Біблії, першим різновидом музики був спів ангелів (херувимів і серафимів), котрі (як безтілесні істоти) могли виконувати лише безпристрасні наспіви. Такі мелодії були доволі приємні Богу Ягве і викликали захоплення в інших мешканців Раю – Адама та Єви. Через гріхопадіння останніх людство було позбавлене змоги чути ці гімни й отримало три негативні наслідки – смертність, тлінність, пристрасність. Нащадок Каїна Іувал створив гедоністичну інструментальну музику і протиставив її медитативному співу ангелів.

Нова можливість почути ангельський спів була дана людству із приходом на землю Сина Божого. Відтоді ця неафективна вокальна музика стала прообразом християнського богослужбового співу. На сторінках новозавітних книг збереглися свідчення про спів Ісуса Христа й апостолів. Одними з перших виконавців літургічних піснеспівів були члени еклезії (євхаристичної громади). Пізніше сакральне мистецтво стало компетенцією виключно професійних церковних музикантів: протопсалтів, лампадаріїв, мелургів, доместиків.

Східнохристиянські письменники вважали музику наступною за важливістю після богослов’я й радили використовувати її в процесі навчання підростаючого покоління. Так, архієпископ Константинопольський Іоанн Златоуст стверджував, що ніщо так не окрилює людську душу й не підносить її у височінь, як злагоджена молитва та прекрасний спів. Подібної думки притримувався реформатор Мартін Лютер, мовлячи, що музика «одна після теології спосібна дати те, що дає лише теологія, тобто спокій і радість душі» [1, с. 170].

Християнський літургічний спів налічує біля двох тисячоліть. За цей тривалий проміжок його творцями та носіями були святителі, преподобні, мученики, сповідники. Афіноген Афінський та Авксентій Вифінський, Єфрем Сирін та Роман Сладкопівець, Іоанн Дамаскін та Косма Маюмський, Федір Студит та Іосиф Піснеписець, Філофей Коккін та Іоанн Кукузель – ось далеко неповний перелік імен славетних авторів церковної музики. В ієрархії сакральної писемності гімнографія займає наступне місце за Біблійними книгами.

Після прийняття Християнства з Візантії на теренах Київської Русі поширився величавий і мистецьки досконалий спів. Саме він, за літописним свідченням, вразив послів великого Київського князя Володимира у час їх перебування у соборі Святої Софії Константинопольської. Впродовж багатьох віків літургічний спів, разом із народно-пісенним мистецтвом, являв собою осердя української музики, її генетичний код. Проте драматичні події сторічної давнини перервали первинний духовно-мистецький зв’язок нашого народу.

Глобальна екологічна катастрофа, генні модифікації, моральна та духовна криза сучасного суспільства виразно промовляють стосовно необхідності повернення до давніх гармонічних законів єдності людини і всесвіту. Психічні й соматичні захворювання, котрі з часом все більше прогресують, потребують комплексного лікування. В Європі та Америці успішно розвивається музична терапія – нова галузь знань, що має, як мінімум, три переваги: не викликає побічних ефектів, не заподіює звикання, економічно вигідна [1, с. 172].

Латино-грецьке словосполучення «музична терапія» дослівно перекладається як «лікування музикою». Виокремлюють три типи музичної терапії: рецептивну (пасивну), активну та інтегративну [5, с. 134]. Рецептивну, в свою чергу, поділяють на комунікативну, реактивну й регулятивну [4, с. 326]. Відповідно до схваленої Національним центром комплементарної та альтернативної медицини США класифікації, музикотерапія однаковою мірою належить як до енергетичної медицини, так і до тілесно-ментальних впливів [1, с. 170].

Всесвітня федерація музичної терапії сформулювала ключові завдання цієї наукової методики: «Використання музики та/чи її музичних елементів (звук, ритм, мелодія та гармонія) лікарем-музикотерапевтом і пацієнтом або групою у процесі, призначеному полегшувати і розвивати комунікацію, відносини, самовираження та організацію (фізичні, емоційні, розумові, соціальні й пізнавальні), розвивати потенційні можливості та розвивати чи відновлювати функції індивідуума таким чином, щоби він міг досягнути кращої внутрішньо- та/або міжособистісної інтеграції та, відповідно, кращої якості життя» [9].

Нашого часу музичну терапію використовують у комплексному лікуванні психічних (депресія, психопатія, шизофренія), неврологічних (неврастенія, неврози, перевтома, безсоння), кардіоваскулярних (гіпертонія, ішемія), респіраторних (бронхіт, астма), гастрологічних (гастрит, коліт, язва), гормональних захворювань у дорослих та дітей. У рамках проведення диференційованого лікування із застосуванням рецептивної музичної терапії при порушенні вегетативних дисфункцій у багатьох осіб підліткового віку зменшилися скарги на цефалгію, кардіалгію, запаморочення, постійну втомлюваність [7, с. 172].

Відомо, що музика різних стилів і жанрів по-різному впливає на фізичний та психологічний стан людини. Так, київський музикознавець Галина Побережна радить використовувати архаїчні аскетичні піснеспіви (візантійська монодія, григоріанський хорал, знаменний розспів) для мускульної релаксації та уведення в медитативний стан, натомість афективну музику доби бароко – для розвитку пам’яті, уваги та духовного піднесення. Для підвищення ефективності розумової праці й стимуляції розвитку інтелекту, на її думку, краще послуговуватися художніми зразками епохи класицизму, а для зняття інтелектуальної втоми – музикою стилю рококо. Вокальне та інструментальне мистецтво доби романтизму збагачує емоційну сферу й поглиблює душевну злагоду, а музика імпресіоністів знімає емоційну напругу і розвиває фантазію [6, с. 70].

Науковець Лариса Сливка узагальнила «музикотерапевтичні рецепти» від поширених недуг: «Дратівливість і неврози заспокоює музика Петра Чайковського, Дмитра Шостаковича. Для позбавлення від мігрені рекомендують слухати "Весняну пісню" Фелікса Мендельсона, "Гумореску" Антоніна Леопольда Дворжака, музику Джорджа Гершвіна. "Полонез" Міхала Огинського знімає головний біль. Музика Фридеріка Шопена та Людвіга ван Бетховена допомагає розібратися у своїх почуттях, краще пізнати себе. "Весільний марш" Фелікса Мендельсона нормалізує кров’яний тиск та серцеву діяльність. Оптимістичне світовідчуття з’являється після прослуховування музики Йоганна Штрауса, Імре Кальмана, Франца Легара. Повільні твори Йоганна Себастіана Баха, прелюдії Ференца Ліста допомагають подолати сором’язливість та зайву стисливість. Опери Ріхарда Вагнера, оперети Жака Оффенбаха, "Болеро" Моріса Равеля та "Каприс № 24" Ніколо Паганіні з точки зору музикотерапії особливо ефективні у роботі з млявими, кволими і гіпоактивними дітьми. Музика Вольфганга Амадея Моцарта сприяє покращенню когнітивних (пізнавальних) здібностей мозку та підвищенню стресостійкості і зменшенню тривожності» [8, с. 165].

Сучасна українська дослідниця Наталія Павленко теоретично обґрунтувала необхідність уведення музикотерапії в освітній процес початкової школи, зазначивши: «Важливою умовою реалізації інтерактивного підходу в професійній діяльності вчителя є створення позитивного навчального середовища на уроці, діагностика та стабілізація психоемоційного стану кожного учня. Тому досить актуальним є застосування на інтерактивних заняттях мистецтва як засобу психотерапевтичного впливу на особистість школяра» [5, с. 133].

Івано-Франківський музикознавець Богдан Кіндратюк упродовж багатьох років успішно проводить терапію школярів засобами звучання церковних дзвонів. Науковець рекомендує застосовувати дзвонове мистецтво на інтерактивних заняттях з літератури, музики і валеології, а також у позакласній і позашкільній роботі. Висвітлюючи багатовікову історію церковних дзвонів, він звертає увагу на зміцнення здоров’я дітей за допомогою кампанотерапії [3].

Не менш важливе значення в процесі духовного і фізичного оздоровлення дітей, на нашу думку, має посісти богослужбовий спів. Відомо, що літургічний спів був одним з головних предметів у братських та парафіяльних школах. Основними посібниками з церковного співу слугували нотолінійні Ірмолої – антології, що включали вибраний репертуар гімнів для потреб кафедральних, монастирських і приходських храмів. Загальна кількість цих співацьких манускриптів, датованих XVI – XIX століттями, становила понад тисячу.

Український літургічний спів традиційно поділяють на два пласти: монодичний (одноголосний) і партесний (багатоголосний). Переломною добою в його історії стало XVII століття, коли з’явилася нова культурна парадиґма, що торкнулася усіх сторін церковного життя, зокрема, богослужбового співу. На зміну континуальному знаменному розспіву, що відображав «вічність» («aevum») і був символом сакрального приходить дискретний багатоголосний стиль італійсько-польської ґенези. Саме він спричинив секуляризацію не лише літургічного співу, а й усього церковного життя. Разом зі зміною музичної стилістики відбулася реформа нотації: замість «тайнозамкненої» невменної (перейнятої з Візантії) поширюється «київська» лінійна (західного походження).

Для духовного оздоровлення школярів слід прослуховувати як монодичний, так і багатоголосний церковний спів. Серед рекомендованих зразків – візантійські, болгарські, сербські монодичні наспіви (наприклад, у виконанні чоловічого вокального ансамблю «Cappella Romana» чи сербської псаломщиці Дівни Любоєвіч). З-поміж сучасних виконавців української сакральної монодії – київський вокальний ансамбль «Покров», львівський вокальний ансамбль «Калофонія», мінський жіночий вокальний ансамбль «Нябесны звон».

Відносно жанрового й стильового відбору – доречно залучати як мелізматичні піснеспіви (наприклад, Херувимські чи кондаки), так і силабічні (зокрема, псалми чи ірмоси). Окрім сольного або суцільного хорового звучання, слід прослуховувати твори, виконувані антифонно (степенні антифони або акафісти) чи респонсорно (стихири з канонархом або єктенії з дияконом). Стосовно тематики – краще вибирати твори розповідно-історичного чи морально-дидактичного спрямування. Частково потрібно залучати композиції догматичного, містичного чи споглядального змісту. Апогеєм процесу слухання мають стати гімни – доксологічні (славословні) та євхологічні (молитовні) піснеспіви.

З багатоголосних композицій можна використовувати духовні хорові твори українських композиторів Миколи Дилецького, Максима Березовського, Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Михайла Вербицького, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця, Порфирія Демуцького, Дениса Січинського, Якова Яциневича та Станіслава Людкевича. До прослуховування варто також залучати богослужбові твори сучасних українських митців Віктора Степурка, Ганни Гаврилець, Богдани Працюк, Вікторії Польової.

На початковому етапі краще підібрати сакральні твори у виконанні дитячих хорів, зокрема, Великого дитячого хору Українського радіо, хору хлопчиків «Дзвіночок», дитячого хору «Щедрик» чи львівської хорової капели «Дударик». У подальшому можна порекомендувати до слухання літургічні й паралітургічні твори у записах мішаних хорів – муніципального камерного хору «Київ», Національної хорової капели «Думка», луцького камерного хору «Оранта» чи рівненського архієрейського хору «Воскресіння». Для зіставлення доцільно послухати вибрані сакральні твори у виконанні монастирської братії – хору Ватопедського монастиря або братського хору Києво-Печерської лаври.

Слухання церковних піснеспівів потрібно починати невеликим теоретичним аналізом, в якому належить розповісти історію виникнення вербального та музичного текстів твору, коротко означити його богословський зміст, охарактеризувати основні музично-виразові засоби, за допомогою яких розкрито ключову ідею, роз’яснити символіку літургічних дій, які виконують у храмі в час звучання піснеспіву. Для наочності можна використати фотографії давніх візантійських та українських храмів і шедеври іконописної творчості.

Сам процес прослуховування повинен здійснюватися на фоні максимальної тиші, оскільки храмова музика в атмосфері шуму втрачає багато своїх ефектів. Під час звучання літургічних піснеспівів доцільно перенестися уявою у давні часи, згадати окремі біблійні оповіді, які могли б відповідати тематиці й характеру цієї музики. Після закінчення слухання варто порекомендувати кільком активним учням висловити свої враження. Якщо думки вихованців не збігаються, можна запропонувати більш детальне обговорення твору.

При залученні сакральних піснеспівів до прослуховування учнями початкової школи в межах інтерактивного навчання, потрібно ставити подвійну мету: 1) ознайомити дітей з кращими зразками української хорової класики, виховати в них любов та повагу до видатних артефактів національного музичного мистецтва минулих епох і сьогодення; 2) за допомогою звучання фонозаписів проводити терапевтичні релаксації учнів від розумового й фізичного перевантаження і впливати на якість засвоєння ними програмового матеріалу.

У перспективі можна залучати окремі богослужбові композиції до активної музичної терапії, виконуючи їх сольно або хором. У цьому варто запозичити досвід передових зарубіжних країн. Так, відомий музикознавець Ернст Курт на початку ХХ століття виконував з учнями на заняттях з музики складні духовні кантати та мотети Йоганна Себастіана Баха. Провінційна інноваційна школа за кілька років досягнула художнього виконавського рівня престижної музичної академії. Українська нація здавна славиться своєю пісенно-хоровою культурою. То чи не можуть досягнути подібних висот українські школи?

Список використаних джерел:

1. Апанасенко Г. Л. Музыкальная терапия: история, современность и перспективы развития / Г. Л. Апанасенко, Н. А. Савельева-Кулик // Український медичний часопис. – Київ, 2012. – № 4 (90). – С. 170–173.

2. Драганчук В. Музична терапія : теорія та історія : Навч. посіб. для студ. напряму «Муз. мист.» / Вікторія Драганчук ; передмова Любові Кияновської. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 225 с.

3. Кіндратюк Б. Духовне здоров’я школярів і музика дзвонів: етнопедагогічний аспект : Науково-методичний посібник / Богдан Кіндратюк. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2005. – 270 с.

4. Литвинчук Л. М. Особливості корекційного впливу музикотерапії / Л. М. Литвинчук // Проблеми сучасної психології : Зб-к наук. праць Кам’янець-Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка, Інст. психол. ім. Г. С. Костюка Нац. акад. пед. наук України. – Київ, 2012. – Вип. 15. – С. 322–330.

5. Павленко Н. Музикотерапія в інтерактивному навчанні / Наталія Павленко // Естетика і етика педагогічної дії : Зб-к наук. праць Полтав. нац. пед. ун-ту ім. В. Г. Короленка Ін-ту пед. освіти і освіти дорослих Нац. акад. пед. наук України. – Київ; Полтава, 2012. – Вип. 4. – С. 133–144.

6. Побережная Г. Музыка в детской душе / Галина Побережная. – Київ : Укр. агентство інформації та друку «Рада», 2007. – 81 с.

7. Савельєва-Кулик Н. О. Музична терапія як метод активаційного лікування вегетативних дисфункцій у дітей : Зб-к наук. праць Нац. мед. акад. післядипл. осв. ім. П. Л. Шупика. – Київ, 2013. – С. 170–174.

8. Сливка Л. Музикотерапія в освітньому процесі: історичне і теоретичне підґрунтя / Лариса Сливка // Наук. вісн. Ужгород. нац. ун-ту : Педагогіка, соціальна робота. – Ужгород, 2015. – Вип. 37. – С. 164–166.

9. Wigram T. A comprehensive guide to music therapy: theory, clinical practice, research and training / T. Wigram, I. N. Pedersen, L. O. Bonde. – London : Jessica Kingsley Publishers, 2002. – Vol. 1. – 384 p.

Всього оцінок: 25